Передноворічне

До січня мить, а снігу все нема,
Дощі, здається, вже не знають міри,
На землю впало небо темно-сіре,
І сонний день втікає крадькома.

Неквапно вечір берегом пройде,
В парку присяде на старій лавчині,
Похукає в свої долоні сині,
Та сил, щоб їх зігріти, не знайде.

Зненацька лютий вітер налетить,
Удариться об клена мокрі груди,
Отак до ранку тут шуміти буде.
Немає снігу. А до січня мить.

* * *

Як же так сталося, друже?
Що то за доля, брате?
Лапою у калюжі
Місяця розважати.

Щирість така, їй – Богу,
Погляд такий відвертий.
Носом утнувшись в ногу,
Ласки чекає вперто.

Очі – вуглинки наче,
Куцим хвостом вихляє.
Ах, ця душа собача,
Вірності меж немає.

Григорій Василів.