18 червня - День медичного працівника

Кожен з нас, будучи здоровим та сповненим сил, відчуває в собі бадьорість і геройство. Але куди ж діваються і хоробрість і геройство, коли здолає неміч?! Стаємо тихими, сумирними, покірними, як діти, і відразу крокуємо до лікарні, та ще й запитуємо в реєстратурі, хто саме з лікарів веде прийом? Адже всі вони різні і по-різному зуміли себе зарекомендувати на медичній ниві.

Проте, мабуть, ніхто не поставить під сумнів, що завжди великим запитом пацієнтів користувалася ще з перших кроків у нашій райлікарні невропатолог Раїса Павлівна Амброзяк.

Молода, вродлива, невеличка, вона ще в далеких 60-х переступила поріг районної лікарні і як по щаблях пішла вгору, завойовуючи авторитет серед колег і хворих. Серйозна, справедлива, з відчуттям доброї душі людина. Характерною її рисою було те, що за кожного вилікуваного хворого ніколи не брала винагороди, мотивуючи тим, що це її обов’язок лікаря. У житті, говорять, як на довгій ниві: трапляються і радість, і горе. Та не зламала і не зігнула Раїсу Павлівну ще в молодому віці трагічна подія - втрата синочка. Навпаки, життя загартувало її на майбутнє, стійко, міцно трималася і, як солдат, чесно, гідно несла свою місію лікаря. Лікувала, рятувала, як могла, і нічого для себе не вимагала. Зараз на за-служеному відпочинку, але яскравий слід на поприщі своєї праці лишила назавжди.

Терапевт Юлія Прокопівна Чвалко теж з’явилася в нашій лікарні молодою, тихою, спокійною, з лагідною посмішкою на обличчі. Григорій Іванович ще юнаком запримітив ту милу, привабливу посмішку, тому і подарував її власниці на все життя своє прізвище - Чвалко. Напевне, і не помилився. Про Юлію Прокопівну часто відгукувалися хворі, запевняючи, що навіть від дотику її ніжних рук і порад уже стає краще. Проста, щира вдачею, у неї можна було щось запитати чи поспілкуватись на будь-яку тему навіть посеред дороги, що є її вагомою рисою – лікаря від Бога. Зараз теж на заслуженому відпочинку, разом з дідусем Григорієм тішаться онуками і правнуками.

Дві медсестри - вірні подруги, мов зв’язані перевеслом, разом на роботу і з роботи поспішали. Бувало, в нічну зміну зроблять всі процедури, призначені лікарем, і ніколи не за-дрімають, немов прикордонники на варті. Це Мотрона Іва-нівна Ковтун і Мотрона Іванівна Рекечинська (Підріз) - нині покійна, царство їй небесне. Їх дуже поважали хворі за вміло і безболісно зроблені уколи та ввічливе ставлення. Однак в старості літ свої правила і закони, Мотрона Іванівна має проблеми з ногами, користується візочком, але, наперекір долі, не здається, бореться й не залежується в ліжку. Самостійно наводить належний вигляд і на подвір’ї, де не знайти жодної бур’янинки на заздрість тим, хто при здоров’ї, а подвіря мають засмічене. На городі - хоч каші кинь - повисмикує усяку травичку, а як чого не здужає - з територіального центру допоможуть. Великої сили волі Мотрона Іванівна.

Медсестра Ліза Панасівна Ганжа - пенсіонерка, та на все життя залужила велику повагу хворих. Чітко, вчасно, старанно несла обов’язок медпрацівника. Якось мені (Р.Філіпенко) довелось лежати в одній палаті з тяжко хворою бабусею, яка весь час просила водички. Ліза Панасівна, на відміну від інших медсестер, доглядала ту бабусю, як свою рідну. А в останню ніч бабуся попросила їсти, Ліза Панасівна дістала власний «тормозок» і нагодувала її супом. Бабуся поцілувала руку медсестри і промовила: «А тепер можна й помирати». Під ранок її не стало.

Яскравою особистістю серед медсестер колишні пацієнти називають Інну Григорівну Бондарєву. Висока, вродлива, ще здаля було чути її приємний, дзвінкий, жартівливий голос, точно, як і в її покійної мами, а моєї (Р.Філіпенко) першої учительки Оксани Антонівни Кравцової, царство їй небесне. Варто зазначити, що місія медсестри полягає не лише в тому, щоб безболісно робити уколи, а й душевно розважити, переконати, відволікти від тих болячок хворого, що й робила уміло, з надією на одужання і ласкавою посмішкою Інна Григорівна. Завжди весела, смілива, знаюча свою справу медпрацівника. А ще кожному хворому кидалась в очі її охайність, завжди немов тільки що випрасуваний білосніжний халат, під яким була відчутна трепетно-бурхлива юність. Вона і зараз невгомонна, інколи начебто з суворістю гримає на своїх дітей, онуків, правнуків, але вони на її показну строгість не зважають, адже відчувають, що бабуся їх любить безмірно, старанно готує їм смачний борщ, пиріжки. Уже давно відпурхали, відцвіли, відплодоносили душі медиків, і настала неминуча, як похмура дощова осінь, старість. Тож доземний уклін вам, наші рятівники, за ваші добрі щирі душі. Даруємо з нагоди свята оці рядки:

Спешите делать добрые дела,
И доброта вам эхом отзовется,
Когда над вами вдруг сгустится мгла -
Она вам солнечным лучом вернется.

Вітаємо вас, дорогі наші люди в білих халатах, з днем медпрацівника. Нехай жодна чорна хмара не затьмарить той яскравий промінчик сонця у ваших душах. І ваша старість нехай завжди буде усіяна рясними щирими поцілунками ваших дітей, онуків, правнуків, нехай їх щирість ніколи не згасає і приносить вам здоров’я і втіху.

А те, що білі халати ви змінили на квітчасті домашні, додає вам солідності і поваги. Здоров’я вам, сімейного благополуччя, вдячності за те, що гідно несли свою медичну місію під гаслом, котре довгий час висіло над вхідними дверима райполіклініки: «Здоровье народа - дороже всего, богатство земли не заменит его!»

З повагою і любов’ю колишні ваші пацієнти Р.І.Філіпенко, Т.С.Пранцан, Г.Д.Вервес, М.В.Моцна, В.Ф.Пухната.